понедельник, 21 ноября 2016 г.

       «СЛАВА І ГОРДІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ» 
          (СВЯТО ДО ДНЯ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ-13.10.)
 Ведуча 1. Сьогодні ми зібралися на свято «СЛАВА І ГОРДІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ». Звичайно, любімо, шануймо, бережімо чоловіків. Це свято ми проводимо в переддень 14 жовтня. У цей день по всій Україні всі жінки, дівчата вітають чоловіків та хлопців із Днем захисника України. Напевно, цим жінки хочуть зайвий раз підкреслити у чоловіках такі якості, як мужність, надійність, сміливість, щиросердя, шляхетність.
Ведуча 2. Шановні чоловіки, хлопчики! Дозвольте мені від імені всіх жінок та дівчат привітати вас зі святом справжніх чоловіків - Днем захисника України.
Звання високе Чоловік
І захисник людського роду
Несіть ви гордо з віку в вік,
Славні мужі мого народу!
Захисник - наша слава,
Захисник - наша гордість,
Ти надія держави
Й легендарна хоробрість.
Вклоняємось захисникам доземно,
Як рідній хатині з далеких доріг.
Як хлібу, що матінка чемно
Й гостинно кладе на вкраїнський рушник.
  Ведуча 1.
 Благословенна і радісна година
 Безсмертна буде в пам'яті віків,
 Адже сьогодні славить вся країна
 Своїх синів, батьків, чоловіків.
 Ведуча. У цей урочистий день ми вшановуємо тих, хто причетний до високого звання захисника Вітчизни: від вкритих сивиною і увінчаних нагородами фронтовиків, до молоді, нашого сьогодення.
 Ведуча. Сьогодні свято, яке увібрало в себе багаті та славні ратні традиції, уособлює мужність і героїзм оборонців та визволителів рідної землі на всіх етапах її історії.

 Ведуча. Цього дня ми знову повертаємося пам'яттю і серцем до грізних і незабутніх сторінок минулого, щоб ще раз осягнути, кому зобов'язані мирним небом над головою, можливістю жити і ростити дітей та онуків.
 Ведучий. Із давніх-давен так у світі повелося: що на сильні плечі чоловіка лягає нелегкий обов'язок захисника... Який вій, український воїн? З яких штрихів скласти його портрет? Може, із жаринок прадавньої ватри, що зігрівала в походах браву княжу дружину? Може, вогник козацької люльки намалює вам його обличчя?
 Можливо, язики полум'я з тісної солдатської пічки повідають, де шукати сучасного лицаря з гарячим серцем? і
 (Ведучий присідає біля багаття).
 Ведуча. Ось він, вічний вогонь історії... Поведи нас у давнину, відкрий обличчя славних воїнів минулого!
 Від води і землі, від роси ясної і зілля сонячного набирайтеся сили молодецької, вдачі слов'янської!
 Ведучий. Візьміть життя від сонця гарячого, світла від зір небесних, мудрості від роду свого древнього - і будьте славні в віках прийдешніх! Любіть нашу землю, бороніть її, як матір свою, від кожного, хто із злом до неї прийде!
 Бережи, брат, свого брата, як себе, і не роби йому кривди ніякої!
 Ми, українці,
 Подолали всі незгоди!
 Татар і половців розбили орди.
 А наші славні запорозькі браття
 Нам шлють привіт з вогнем
 козацького багаття!
 (Пісня ).
 Ведуча. В історії українського народу було неповторне і легендарне явище - Запорозька Січ. Усе своє життя запорозькі козаки поклали на те, щоб боронити люд український від сваволі іноземних загарбників, дбали про те, щоб у цій боротьбі зажити лицарської слави. Героїчні козацькі подвиги, їхня самовідданість, самопожертва, високий патріотизм і національна самосвідомість засвідчили віковічне прагнення українського народу до свободи та незалежності. Отож на довгі часи був і залишається запорозький козак ідеалом українського воїна - лицарем честі і мужнім захисником вільної держави.

 А скільки мужності й відваги!
 Згадай, як бились козаки.
 Татари, турки-яничари
 Боялись мужньої руки.

 І Січові Стрільці завзяті,
 Й бійці під Крутами - вони
 Чиїсь сини, батьки - солдати
 За Україну в бій ішли.

 За рідну землю, за дітей,
 Щоб ми тепер спокійно слали,
 І в світову війну вмирала,
 Щоб ясним був прийдешній день.

Тому в очах батьків - скорбота
 За втрачених батьків,. дідів,
 У них - історій епізоди,
 Писаних кров'ю по житті.

Пісня «Ой, на горі тай женці жнуть»

Ведучий. Захищати рідну землю - святий обов'язок чоловіків. Хоч як боліло мамине серце, а мусила вона в усі часи проводжати синів. Благословляла в похід, благала Бога, щоб сини повернулися. Проклинала війни... А сини часто не поверталися з походів, гинули, захищаючи рідний край. Господи, та це ж протиприродне: колисала, любила, навчала, ростила - а війна забрала... Самотня мати до кінця своїх днів чекала своїх синів,.

 1-а учениця.
 Мала мати трьох синів.
 Трьох синів, як ясенів.
 Доглядала, берегла,
 Всю любов їм віддала,
 Тільки б дужими росли
 І щасливо вік жили.
 Три кохання, три весни,
 Три сини, як ясени,
 А вона на всіх одна,
 Наче ластівка вона.
 Мов для себе берегла,
 Та Вітчизні віддала,
 Грім ударив з далини,
 І пішли її сини...
 За Дніпром упав Іван,
 За Карпатами - Богдан,
 І донині там вони
 Зупиняють шал війни.
 Тільки менший, Ярослав,
 Тільки менший, Ярослав,
 Невідомо, де упав.
 Три кохання, три весни,
 Три сини, як ясени.
 Залишилася одна,
 Од синів - лиш імена.
 Ой літа, ой жур-біда,
 Не повернуться літа...
 Мала мати трьох синів,
 Трьох синів, як ясенів.
Пісня «Балада про матір»
Ведуча. Літа біжать, як швидкокрилі ріки, як незагнуздані коні, летять і мчать у вічність. І не зупинити, не повернути, не догнати їх. Але в пам'яті народній ніколи не згасне подвиг українського солдата, який ціною свого життя захистив рідну землю від страшної чуми двадцятого сто¬ліття - фашизму, який виконав свій священний обов'язок перед Батьківщиною, який назавжди залишився в нашій пам'яті, в наших серцях як воїн-герой, воїн-захисник, воїн-переможець.
Пісня «Журавлі»
 Ведуча. Вічний вогонь повернув нас до сучасності... Часи змінилися, але чоловіки продовжують захищай простори своєї землі, берегти свободу України.
 Довгим і тернистим шляхом йшла Україна до дня своєї самостійності. Багато випробувань та негараздів випало на долю українців у боротьбі за свободу та незалежність, і завжди в цій боротьбі поруч із народом йшов воїн-солдат.

Ведуча. Війна ще довго буде щеміти в грудях багатьох із нас — загиблих не повернути. Наша пам'ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні, назавжди ввібрала в себе і новий біль афганської війни. 
Учениця.
Афганістан  -  ти  край  війни  і крові,
 тих  молодих  завзятих  юнаків,
 в  котрих  у  грудях  полум’я любові,
 горить  допоки  дух  їх  не дотлів.
 Афганістан  –  проклятий  ти батьками,
 всіх  тих  синів,  котрих  ти вербував.
 Бо  їх  серця  скривавлені ножами,
 у  кожну  мить,  як  воїн помирав.
 За  що  ж  боролись,  що  там здобували?
 Добробут,  волю,  Боже,  це  ж вуаль?
 Прокляті  битви,  що  життя ламали,
 несли  в  собі  лиш  сльози  і печаль.
Пісня «Афганистан болит в моей душе»
Ведуча. Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов'язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам'яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров'ям, життям.
«Мирний атом» став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго...
Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії, що кинулися захищати нас від радіаційного смерчу.
2-а учениця.
 В лугах пишається калина,
 Біжить по каменю вода.
 За руку мати молода
 Веде у світ малого сина.
 Щебече, мов пташа, дитина,
 Цвіте і сяє далина,
 Але тривожна і сумна
 Лежить під небом Україна.
 Здається, ніби мирна днина,
 Проте чорнобильська біда
 Не проминула без сліда,
 І гіркота пече полинна.
 Передчуття терзають злі,
 І важче й важче повторяти,
 Що вічно будуть син і мати,
«І будуть люде на землі».
Пісня «Чорнобильський біль» 
Учень.
 Козацькому роду
 Нема переводу –
 Співають в народі давно.
 Я знаю, юначе,
 Що серце козаче
 Тобі від природи дано.
 Це значить - не зрадиш,
 У скруті розрадиш,
 Поділиш на двох хліб і сіль.
 Ти в шані по праву.
 Про тебе йде слава
 В країні моїй звідусіль.
 Надінеш ти хвацько
 Свитину козацьку,
 Візьмешся до діла мерщій...
 Тебе не підкупиш,
 І ти не відступиш,
 Ховатись не будеш в кущі.
 Як ненька на сина,
 Моя Україна
 На тебе надію плекала,
 Що скрута минеться,
 Коли обіпреться
 Вона на плече козака.
Ведучий. Шанування батьків - один із найсвятіших обов'язків людини. Батьки нас зростили, виховують, навчають добра, люблять. Як не відплатити їм пошаною, любов'ю, ласкою і допомогою? Сьогодні ми хочемо вшанувати наших батьків, привітати зі святом.
 Сьогодні татів день - удач і побажання,
 Свято із свят, прекрасніше за все,
 Хай слово привітне і слово неждане
 Вам рідную пісню на крилах несе.
 Сьогодні ваш день, день добра і любові,
 І ніжної музики в затінку тиші,
 Твій погляд, мій тату, і ніжнії очі
 Такі чарівні, як ніколи раніше.
 Хай завтра на плечі вам ляжуть клопоти
 Із дерева втіхи залишиться пень,
 Хай завтра вам знову іти на роботу,
 Та це не сьогодні... Сьогодні - ваш день.
 Тож: прошу вас, тату, забудьте турботи,
 Полиньте у мріях у сни молоді,
 Згадайте дитинство і мрію дитячу,
 І казку, і пісню, і юності дні.
 (Звучить пісня «Идет солдат по городу»).
 Учень.
 Про тата теплих слів й пісень є небагато,
 Чому так рідко пишуться вірші?
 Бо тато мовчазний, на ласку небагатий,
 Та скільки є добра й тепла в його душі!
 У нього руки мозолясті, у нього серце,як вогонь,
 І сходить день новий у щасті
 З його натруджених долонь.
 Ведуча. Мені здається, якби я була поетом чи могла писати музику, я б не лише про маму складала вірші і співала пісні, а й про тата свого рідного, дорогого батька, бо він у мене най-най-найкращий батько в світі.
 Ведучий. Ми добре розуміємо, що хоча ззовні наші тата часом суворі, вимогливі, але в душі вони добрі, ласкаві й ніжні, як мама. Це їхня чоловіча вдача не дозволяє їм показати себе.
 Усе в житті міняється і в'яне.
 Усе ми на, відходить назавжди.
 Лиш батьківська любов ніколи не зів'яне,
 Лиш татові слова зі мною назавжди,
 Усе, що є в житті, то долі повеління,
 А все, що є в мені, то батькове учіння.
 Від батька в мене є терпіння і удача,
 І розум, батьку мій, - це твоя добра вдача.
 Люблю усе живе, що квітне і буяє,
 Це. батьку, мабуть, я також від тебе маю.
 Ти передав мені усе. що сам умієш,
 І наділив мене усім, що сам ти знаєш.
 Життя іде-бреде, квітує і згасає,
 Науку цю твою я завжди пам'ятаю.
 Нехай ідуть роки, і дні у млі згасають,
 А ти для мене є теплом землі - я знаю.
 Твоє добро святе і людяність велика,
 І відданість землі і совість у душі –
 Це те усе в тобі, за що я поважаю,
 І голову свою в уклін тобі схиляю.
Пісня «Батько»
Ведуча. Тато, як і мама, піклується про нас. Коли хворі, підійде до ліжка і стримано скаже: «Нічого, скоро видужаєш». Або накиває пальцем: «Я ж казав, потрібно тепліше одягатися...». Ось такі вони: серйозні і стримані в своїх почуттях.
 Ведучий. Або ще таке: накоїв щось, мама свариться, кричить, зразу за зошити й щоденник береться, а тато підійде, гляне і скаже поважно: «Щоб більше цього не було, інакше...». Що то «інакше» означає? Але він так це слово скаже, що ого! - більше нічого не схочеш накоїти.
 Ведуча. Мати доглядає дітей, порається по господарству, а ось у батька зовсім інші проблеми і турботи, ми навіть бачимо його рідше, ніж матір, бо він піклується не лише про нас, а про всю сім'ю. Щоб жили ми у достатку, і не відчували ні в чому нужди, щоб в хаті було тепло, і на подвір'ї все до ладу, і щоб землю обробити та ще й копійку заробити.
 Ведучий. Татова любов до нас стримана. Недарма у народі кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона про це не знала. Саме такою і є батьківська любов.
 «Батькова лайка - дужча за материнську бійку».
 «Батько не мати - не буде голубити і цілувати».
 «З батьком суд коротенький».

Ведуча. Батько - це захисник, годувальник. Батькове слово - це закон. Як скаже батько, так і буде, бо він - голова сім'ї, зразок для своїх дітей. Кожна дитина хоче, щоб її батько був людиною сильною, справедливою, щоб був мудрий і мужній і взагалі – щоб просто був… був поряд зі мною… зі мною.
 Він росте, як і інші діти,
І вистрибує, як усі.
Любить босим прогоготіти
По ранковій колючій росі.
У Івася немає тата.
Не питайте тільки, чому
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому.
Любить квіти на луках рвати,
Майструвати лука в лозі,
По городу галопом промчати
На обуреній, гнівній козі.
Але в грудях жаринка стука,
Є завітне в Івася одно –
Хоче він, щоб узяв за руку
І повів його тато в кіно.
Ну нехай би смикнув за вухо,
Хай нагримав би раз чи два, -
Все одно він би тата слухав
І ловив би його слова...
Раз Івась на толоці грався,
Раптом глянув - сусіда йде.
- Ти пустуєш тута, - озвався,
-А тебе дома батько жде...
Біг Івасик, немов на свято,
І вибрикував, як лоша,
І, напевне, була у п'ятах
Пелюсткова його душа.
На порозі закляк винувато,
Але в хаті - мама сама.
-Дядько кажуть, приїхав тато,
Тільки чому ж його нема?..
Раптом стало Івасю стидно,
Раптом хлопець увесь поблід –
Догадався, чому єхидно
Захіхікав сусіда вслід.
Він допізна сидів у коноплях,
Мов уперше вступив у гидь,
З оченят, від плачу промоклих,
Рукавом витирав блакить.
А вночі шугнув через грядку,
Де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з рогатки
І додому спати помчав...
Бо ж немає тим іншої кари,
Хто дотепи свої в іржі
Заганяє бездумно в рани,
У болючі рани чужі…
Пісня «Коли заплаче серце батька»
Памятаю тату, давним-давно
В памятi моiй як нiме кiно
Ми малi смiємося, ти молодий
Згадую щодень я той час золотий
Думала тодi, нiби ти чарiвник
Ти ж бо ним i став, бо до того ти звик
Що любов батькiвська спроможна усе
Й просто нас люби, над усе
Приспів:
Коли заплаче серце батька
Будуть очi його сухими
У тебе в хатi, мiй любий тату
Завжди будемо дiтьми малими
Таку важку, мозолясту долоню
Положиш нiжно на голову донi
Надiйно й затишно як у дитинствi, благослови
Вiдцвiтав садок, твоi донi росли
I роки у вирiй лелеки несли
А як повертались, несли сивину
Й істину життя, наче сонце ясну
I нехай в вiкно заглядае зима
Теплоту душi не погасить вона
Перший снiг для тебе надiю несе
Бо онукiв любиш тепер над усе
Ведуча.
Батьківська земле, краю козачий,
Краю святий, Україно!
Для тебе жити, тобі служити,
І вірно любити тебе, батьківщино! 
Ведучий.
Велика честь служити тій державі,
Яка себе відстояти змогла,
Яка живе і буде жити в славі,
Бо в муках віру і свободу здобула.
Пісня «Офіцери»
Ведучий.
Вже підросли сини України, змужніли,
До армії у мирний час ідуть не в бій.
І до останку, поки стане сили,
Вкраїна знає: не зрадять клятві і землі своїй. 
Ведуча.
Ідіть, хлоп’ята, мужні та вродливі
Хай стеляться дороги щедрі на землі,
Щоб захистить змогли не тільки Батьківщину,
Але й і тих хто з вами назавжди.

Пісня «Новий день над україною»








среда, 26 октября 2016 г.

                             ІДЕАЛИ ПРАВДИ І КРАСИ                                   (БІОГРАФІЧНИЙ ЕКСКУРС-06.10.)
.
Іван Антонович Кочерга

Іван Кочерга
Дата народження
24 вересня (6 жовтня1881
Місце народження
Дата смерті
29 грудня 1952 (71 рік)
Місце смерті
Рід діяльності
Жанр
Нагороди



Іван Кочерга
Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівкана Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише 1891 p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899 р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903 р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904 виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет. 1910 р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 р. в перекладі Павла Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала). Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх.
1914 р. І. Кочерга переїхав у Житомир. П'єси російською мовою «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку, в цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою. 1925p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю». 1927 р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно». 1928 р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю. В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь».
Обласний музично-драматичний театр ім. І. Кочерги в м. Житомирі
Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток. Вистава «Марко в пеклі» в харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано. В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опериПравобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929 p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922 — 1928 pp. Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди…» (виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933). Драматичну поему «Свіччине весілля» поставлено лише 1935 р. в Запоріжжі й тільки після цього вона почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстри часу», попри те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.



Меморіальна дошка І. Кочерзі на будинку письменників Роліт у Києві
1934 р. І. Кочерга переїздить до Києва, отримує квартиру в будинку письменниківРоліт і поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами. З початку 2 світової війни живе в Уфі, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР. У цей період створює кілька невеличких п'єс, які, часом дотепні, по-своєму правдиві, не стали, однак, досягненнями автора. Дещо пізніше написані твори «Чаша», 1942; «Досить простягти руку», 1946. В одноактівці «Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував ще в 10-х роках.
Повернувшись 1944 р. до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі. У повоєнні роки основні творчі сили письменник віддає роботі над драматичною поемою про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).
Могила Івана Кочерги
Помер 29 грудня 1952 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).
Нагороди
·         Орден святого Станіслава 3-го ступеня (1915)
Твори
·         «Пісня в келиху» (рос. мовою, 1910)
·         «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913)
·         «Зубний біль сатани» (рос. мовою, 1922)
·         «Викуп» (1924)
·         «Фея гіркого мигдалю». (1925)
·         «Алмазне жорно» (1927)
·         «Натура і культура» (1928)
·         «Марко в пеклі» (1928)
·         «Свіччине весілля» (1930)
·         «Ліза чекає погоди…» (1931)
·         «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933)
·         «Чаша» (1942)
·         «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946)
·         «Досить простягти руку» (1946)
·         «Пророк» (1948)

·