ІДЕАЛИ ПРАВДИ І КРАСИ (БІОГРАФІЧНИЙ ЕКСКУРС-06.10.)
.
Іван Антонович Кочерга
|
|||
 |
|||
Дата народження
|
|||
Місце народження
|
|||
Дата смерті
|
|||
Місце смерті
|
|||
Рід діяльності
|
|||
Жанр
|
|||
Нагороди
|
|||
Іван Кочерга
Народився Іван
Антонович Кочерга 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівкана Чернігівщині в сім'ї залізничного
службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише 1891 p.
їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899 р.
він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По
закінченні університетських студій в 1903 р.
повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній
палаті. З 1904 виступає з театральними рецензіями на сторінках
чернігівських газет. 1910 р.
пише першу п'єсу (російською
мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 р.
в перекладі Павла Тичини під
назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала). Нова п'єса — «Дівчина
з мишкою» (рос. мовою, 1913)
мала помітний, хоч і скандальний успіх.
1914 р. І.
Кочерга переїхав у Житомир. П'єси російською
мовою «Зубний біль сатани» (1922)
та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924)
завершують певний етап драматургічного розвитку, в цей період творчого життя
письменник починає писати українською
мовою. 1925p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого
мигдалю». 1927 р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно».
1928 р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і
проблематикою з тогочасною дійсністю. В цей період І. Кочерга з посади ревізора
житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у
«Радянську Волинь».
Обласний музично-драматичний
театр ім. І. Кочерги в м. Житомирі
Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток. Вистава «Марко в пеклі» в харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано. В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опериПравобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929 p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922 — 1928 pp. Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди…» (виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933). Драматичну поему «Свіччине весілля» поставлено лише 1935 р. в Запоріжжі й тільки після цього вона почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстри часу», попри те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.
1934 р. І. Кочерга переїздить до Києва, отримує квартиру в будинку письменниківРоліт і поринає в активну громадську,
критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних
філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами. З початку 2
світової війни живе в Уфі, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює
в Інституті літератури АН УРСР. У цей період створює кілька невеличких п'єс, які,
часом дотепні, по-своєму правдиві, не стали, однак, досягненнями автора. Дещо
пізніше написані твори «Чаша», 1942;
«Досить простягти руку», 1946.
В одноактівці «Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував
ще в 10-х роках.
Повернувшись 1944 р.
до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий»
(1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але
деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися
по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав
Мудрий» є високим досягненням в українській літературі. У повоєнні роки основні
творчі сили письменник віддає роботі над драматичною поемою про
Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).
Могила Івана Кочерги
Нагороди
Твори
·
«Натура і культура»
(1928)
·
«Марко в пеклі»
(1928)
·
«Ліза чекає
погоди…» (1931)
·
«Чаша» (1942)
·
«Досить простягти
руку» (1946)
·
«Пророк» (1948)
·
