ІДЕАЛИ ПРАВДИ І КРАСИ                                   (БІОГРАФІЧНИЙ ЕКСКУРС-06.10.)

.

Іван Антонович Кочерга
Іван Кочерга
Дата народження	24 вересня (6 жовтня) 1881
Місце народження	Носівка, Чернігівська область
Дата смерті	29 грудня 1952 (71 рік)
Місце смерті	Київ
Рід діяльності	драматургія
Жанр	п'єса, драма
Magnum opus:	«Ярослав Мудрий»
Нагороди

Іван Кочерга

Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівкана Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише 1891 p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899 р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903 р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904 виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет. 1910 р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 р. в перекладі Павла Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала). Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх.

1914 р. І. Кочерга переїхав у Житомир. П'єси російською мовою «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку, в цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою. 1925p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю». 1927 р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно». 1928 р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю. В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь».

Обласний музично-драматичний театр ім. І. Кочерги в м. Житомирі

Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток. Вистава «Марко в пеклі» в харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано. В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опериПравобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929 p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922 — 1928 pp. Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди…» (виданий 1931 р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933). Драматичну поему «Свіччине весілля» поставлено лише 1935 р. в Запоріжжі й тільки після цього вона почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстри часу», попри те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934 p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.

Меморіальна дошка І. Кочерзі на будинку письменників Роліт у Києві

1934 р. І. Кочерга переїздить до Києва, отримує квартиру в будинку письменниківРоліт і поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами. З початку 2 світової війни живе в Уфі, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР. У цей період створює кілька невеличких п'єс, які, часом дотепні, по-своєму правдиві, не стали, однак, досягненнями автора. Дещо пізніше написані твори «Чаша», 1942; «Досить простягти руку», 1946. В одноактівці «Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував ще в 10-х роках.

Повернувшись 1944 р. до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі. У повоєнні роки основні творчі сили письменник віддає роботі над драматичною поемою про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).

Могила Івана Кочерги

Помер 29 грудня 1952 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Нагороди

·         Орден святого Станіслава 3-го ступеня (1915)

·         Заслужений діяч мистецтв України (1950)

Твори

·         «Пісня в келиху» (рос. мовою, 1910)

·         «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913)

·         «Зубний біль сатани» (рос. мовою, 1922)

·         «Викуп» (1924)

·         «Фея гіркого мигдалю». (1925)

·         «Алмазне жорно» (1927)

·         «Натура і культура» (1928)

·         «Марко в пеклі» (1928)

·         «Свіччине весілля» (1930)

·         «Ліза чекає погоди…» (1931)

·         «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933)

·         «Чаша» (1942)

·         «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946)

·         «Досить простягти руку» (1946)

·         «Пророк» (1948)

·