«Хотіла б я піснею стати »

( Лесі Українки присвячується ) (25.02.)

Хай палає свічка . Хай палає,

  Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слова й музика нехай єднає нас.

     За вікном зима . Ось у таку пору року 25 лютого 1871 року , народилася  Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) . Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки , не бігала з однолітками гучними шкільними коридорами .

     Учителями були її мати - письменниця Олена Пчілка , батько – юрист Петро Антонович , книги і саме життя . У чотири роки Лариса вже читала . ЇЇ улюблений твір – «Кобзар» Т. Шевченка . лесі вдалося добре вивчити 9 мов .

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрічався на шляху зі мною ,

Того я щирим серденьком вітала .

    Жила сім’Косачів на Волині . Леся була веселою дівчинкою , любила співати і танцювати  та жартувати . 6 січня вона пішла на річку подивитися хрещення води , застудилася і дуже заслабла .  Почала боліти права нога , але ніхто не підозрював , яка страшна хвороба стоїть за цим  - туберкульоз . Вона забрала у лесі дитинство , юність , не дала змогу вчитися в школі , нормально жити . Нестерпні муки , роздираючі болі зробили Лесю стійкою , розвили в неї незвичайну силу волі .

Як дитиною бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце  біль доходив ,

Я собі вставала тихо .

«Що болить?» - мене питали ,

Але я не признавалась –

Я була малою горда –

Щоб не плакать , я сміялась .

   Леся виростала в гарній , великій родині – мала трьох сестер : Ольгу , Оксану , Ізидору  та двох братів : Миколу та Михайла . Діти змалку одягалися в народне вбрання , товаришували з однолітками-односельцями , з ранку до вечора гасали з ними босі волинськими луками . 

Леся дуже гарно вишивала , допомагала мамі та бабусі в домашніх справах . Дівчина була дуже здібною до музики , грала на фортепіано , гарно малювала.  Майбутня поетеса захоплювалася народними казками , піснями , легендами . Після операції лівої руки в жовтні 1883 року вона не могла грати на інструменті і болісно прощалася з ним :

Мій давній друже! Мушу я з тобою

Розстатися надовго… Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою ,

Сповідувать думки веселі та сумні .

Тож при тобі мій друже давній , вірний ,

Пройшло життя дитячеє моє …

Розстанимось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самоті німій,

А я не матиму де дітися з журбою…

Прощай же, давній , любий друже мій!

    Коли Лесі виповнюється 13 років вона вже по-справжньому стає до літературної праці і в журналі надрукувала вірш «Конвалія» під псевдонімом Українка .

   Перше кохання , яке боязко ступило на терасу в невеличкому містечку Чукурларі , що біля Ялти , де Леся лікувалась , навіки поселилось в серці – Сергій Мержинський  - дуже красивий , але хворобливий .

   Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати:

Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені.

В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати:

Я часто питаю себе: « чи кохаю?  … чи я б тобі мовила : «ні? » …

    Їм було добре вдвох . Сергій Мержинський нестямно був закоханий у Лесині очі .   В кінці літа 1900 року здоров’я Сергія різко погіршало .

І знов сумнів стиснув серце,

Пече… І болю не знесу,

І радості мілке озерце

Гарячим подихом сушу .

Чи так живу ?..

    Майже два з половиною місяця Леся відважно билася за життя свого

друга . Та рятунку не було – 16 березня він помер у неї на руках .

Весна  та люта , що тебе забрала .

Нехай собі минає рік за роком ,

Нехай мій вік уплине за водою ,

Ти житимеш красою серед квітів ,

Я житиму сльозою серед співів .

Так   звучли останні рядки в пам’ять про близького друга і товариша по боротьбі .

   У Лесі Українки був вірний і щирий товариш – Климент Васильович Квітк. 25 липня 1907 року Леся Українка виходить заміж за Климента Квітку , людину , яка через усе життя пронесе любов до Лесі , не бажаючи поєднувати свою долю з ким іншим.

    Настирлива недуга почала ще більше активізуватися з приїздом на Кавказ у 1908 році . Хвороба перекинулася на інші органи . На початку 1913 року розпочалися останні й найтяжчі дні в її житті .

    1 серпня 1913 року в місті Сурамі (Грузія) зупинилося серце Лесі Українки.  Поховали її на Байковому кладовищі , що в Київі , між могилами батька  і брата .

  Однак пам’ять про талановиту поетесу , її чудові твори залишилися у наших серцях назавжди . Велика дочка України втілила у своїй творчості кращі почуття свого народу – його гідність , його мужність , його непохитність у боротьбі за свободу й правду , його горду силу . Вона безсмертна , як безсмертний народ .

Того слова співучого сила

Кличе нас до щасливих висот.

У піснях свій народ ти любила –  і тебе не забуде народ .